Сумно, але нас майже привчили дивитися на власну оселю крізь дзеркало на сусідському подвір’ї.
Бездумне тиражування, а подекуди й нав’язування популярних російських передач і шоу-програм на телебаченні стало хворобою українських мас-медіа. Ця "дитяча" хвороба вже потребує лікування, аби не стати фатальною.
Нездатність української інформаційної еліти запропонувати конкурентний та якісний український продукт українському глядачеві – очевидна, але це не стільки "прорахунки" медійників, скільки цілеспрямована інформаційна політика держави.
Нас привчають надто саркастично сприймати власну державу, власні звичаї, власну віру. Так, ми можемо сміятися над недолугими кроками влади чи опозиції, знущатися з їх неспроможності спільно працювати, але ми не вправі іронізувати з віри наших батьків, кепкувати з приводу втрати державності.
Витіснення української мови з офіційного вжитку, закріплене у деяких містах-мільйонниках навіть нормативно, не може не вплинути на весь загал. Спілкуватися українською стало "не модно"? Але ж очевидно – разом з мовою втратимо й державу.
Росія тільки у 2010 році виділила понад 1,2 мільйона доларів на своїх співвітчизників в Україні, ми ж не можемо захистити єдину українську бібліотеку в Москві.
Олександр Домбровський, Вінницький міський голова (2002-2005)
Читать полностью - здесь.
P.S. Какие газеты есть на Украине? - "Коммерсант в Украине", "АиФ в Украине", "Московский комсомолец в Украине" и т.д. Если взглянуть на новостные сайты, то тут же можно заметить, что большинство сообщений содрано из российских источников. Особенно новости из международной жизни, бульварные новости. В лучшем случае берут что-то с русскоязычных сайтов Би-Би-Си и "Голоса Америки". Создается впечатление о патологической неспособности украинцев к владению и управлению информацией.